Статті, книги

Проза

Не забувайте свої речі

Костянтин Солов’єнко

Не забувайте свої речі

(український етюд)

ДІЙОВІ ОСОБИ

С в і т л а н а – миловидна жінка років сорока
В а с и л ь – бувший однокласник Світлани; лисуватий з черевцем
П а с а ж и р и   е л е к т р и ч к и,  п р о д а в ц і

ДІЯ ПЕРША

2010 рік. Літня спека. Вагон електрички.

В т о м л е н и й   г о л о с   і з   г у ч н о м о в ц я. Наступна зупинка кінцева. Громадяни пасажири, не забувайте свої речі.

Продавці проходять по електричці у різних напрямках.

П е р ш и й   п р о д а в е ц ь (безбарвно). Пиво, вода, квас, солоні горішки.

Поїзд огинає ставок. Майже всі пасажири дивляться на плесо. Одна дівчина – мало не підстрибуючи.

Д і д   б і л я   в і к н а (невдоволено дівчині поруч). Чого тобі?

Д і в ч и н а. На ставок подивлюся.

Д і д   б і л я   в і к н а. А то не бачила?

Світлана також дивилась на став, гадаючи: чи старий дуб ще живий?... Стоїть! Вона полегшено і радісно зітхнула.

Д р у г и й   п р о д а в е ц ь (скрипучим голосом). Газети «Сєводня», «Бульвар Гордона», «Кримінал», «Бабушка».

Т р е т і й   п р о д а в е ц ь (радісно і з виразом). …защіта от миш, крис, тараканов, мєдвєдкі і другіх садово-огородних врєдітєлей.

ДІЯ ДРУГА

Люди виходять з електрички. Видно плакат: «Живи і слався рідне місто». Світлана, йдучи по платформі, жадібно вглядається в обличчя, шукаючи знайомих. Її обганяє Василь.

В а с и л ь (щасливо). Світланко? Привіт! Я тебе зі спини пізнав: така ж струнка, як в юності.

С в і т л а н а (здивовано, однак без радості). Василю?

В а с и л ь. Ото зустріч! Де б я ще однокласницю побачив, як не на вокзалі. Надовго додому?

С в і т л а н а. …Не дуже.

В а с и л ь. То давай до мене. Я ж тут поруч живу. Пам’ятаєш?

С в і т л а н а. Ходімо.

В а с и л ь. А я в Інтернеті прочитав, ніби ти псевдонаукою зайнялася. Ти справді думаєш, що твоя синергетика-самоорганізація врятує Україну? Що якась паскуда її під себе не підгребе?

С в і т л а н а. Якщо підгребе, то буде клопіт паскуди. Самоорганізація українців такого не повинна допустити. Або мати механізми втручання, коли вже так сталося.

В а с и л ь. Ще пишуть, що ти скандали вчиняєш, цькуєш корифеїв.

С в і т л а н а. Ти б поменше вірив жовтій пресі та заздрощам старих дідуганів, що з глузду з’їхали.

В а с и л ь. Та я що? Я ж не тямлю в цьому. Твого Юрка зустрів, розповідаю. А він: «Я за неї молитись буду». Він же богомольний став – страх!

С в і т л а н а (здивовано). Мій Юрко? Богомольний?

В а с и л ь. І хто б подумав? В школі пам’ятаєш, як він бився за тебе? Вовкану погрожував, що заріже.

С в і т л а н а. А ти втік тоді.

В а с и л ь. Що я – дурний? З босяками битись? ...От і прийшли. Я євроремонт зробив – ахнеш!

Він відчиняє двері. Вони проходять до квартири.

В а с и л ь. Освоюйся тут, я гляну… щось перекусити.

С в і т л а н а. Я б тільки чаю попила. Липовий є?

В а с и л ь. Авжеж. Зараз заварю. Вишневе варення, тістечка…

Світлана, не слухаючи Василя пройшла в дальню кімнату. Широко відчинила вікно, вдихнула повітря і задивилась на парк… Підійшов Василь.

С в і т л а н а (мрійно). Парк – такий самісінький. Отам тільки дерево спиляли.

В а с и л ь. Старе, трухляве… Бачиш, євровікна поставив: купа грошей. Зате зручно і стильно. Пам’ятаєш, як ти з Юрком у цій кімнаті цілувалась в десятому класі?

С в і т л а н а. Дурень ти. Ми розмовляли.

В а с и л ь. А нащо тоді двері зачинили?

С в і т л а н а. Щоб ти не ліз зі своєю випивкою.

В а с и л ь. То ж було «Чінзано» – ексклюзивний варіант! У батька поцупив для тебе. Ох і всипав він мені.

С в і т л а н а. Скажи, Юрко давно в бога вірить?

В а с и л ь. Кілька років… Ти ж як поїхала він такий никав – печаль одна. В дев’яності бізнесом зайнявся. Його кинули. Бандюгани якісь. Він піднявся. А після другого кидка – зламався, зневірився… Тільки, що то за бог його? До церкви не ходить, не хреститься. Віриш, він навіть не хрещений? Каже: «Бог – в душі, а не у попів». Так інколи дивиться, аж моторошно стає… Та що я все про нього? У мене «Мерседес» шестисотий, дача, городина така дружна…

Він пробує обняти Світлану. Вона відштовхує його.

С в і т л а н а (сердито). Знову за старе? Відчепись.

Василь весь обм’як.

В а с и л ь. Ото май, хлопче, за свої турботи… Думаєш, Юрко пішов би на ніж? Йому б тільки похизуватись.

С в і т л а н а. Я піду.

В а с и л ь. А чай? А варення?

С в і т л а н а. Іншим разом.

Світлана виходить з дому, Василь – за нею.

В а с и л ь. Думаєш, він кращий? (Зі зловтіхою). А я тебе відведу до цього божевільного. Сама побачиш. Він тута недалечко мешкає.

С в і т л а н а. Облиш мене. Набрид.

В а с и л ь (дивиться в далину). О! Глянь! На ловця і звір біжить. Осьдечки і він іде. Юрко! Кого я тобі привів! Зачекай, Юрко!...

Він вибігає за куліси – до Юрка. А Світлана як укопана стоїть зі здивованим обличчям. По щоках у неї течуть сльози.

З а в і с а

(2010)

П'єсу надруковано:

• Солов’єнко К. Не забувайте свої речі // Березіль, літературно-художній та громадсько-політичний журнал Національної спілки письменників України (Харків). - №3-4. - 2011. - С.151-154.

Вгору