<? print trim($names[$l]) ?>
synergist.kiev.ua
Русский English
Українська
Статті, книги
Консультації
Тренінги
Блог
Корисні посилання
Контакти

Статті, книги
⇒
Все
⇒
Ти біжиш від щастя

Костянтин Солов’єнко

Ти біжиш від щастя

(трагікомедія)






ДІЙОВІ ОСОБИ

Л і з а (Єлизавета),
В і к а (Вікторія) - жінки за 40



ДІЯ ПЕРША


Спортзал з кількома спортивними снарядами. Ліза в мішкуватому спортивному костюмі робить зарядку. З'являється Віка в яскравій формі, що облягає струнку постать. Вона підходить до якогось снаряду і починає виконувати вправи. Ліза підходить до снаряду напроти Віки і також займається. Деякий час пані працюють мовчки.

В і к а. Чого витріщилася, коза.

Л і з а. Я коза?

В і к а. Ти. Відвертайся.

Л і з а. Ще чого.

Ліза кілька разів повторює ту ж вправу, втім, дивлячись убік, і скривджено переходить до іншого снаряду. Раптом Віка покинула свій снаряд, схопившись за поперек.

В і к а. Ой!

Ліза лишила снаряд і дивиться на Віку.

В і к а. О-о-о-ой! Допоможи!

Л і з а (швидко підходить до Віки). Що?

В і к а. Потягнула… Ой… Бол-и-и-и-ить.

Ліза допомагає Віці лягти на лавку.

Л і з а. Лягайте. Краще полежати на рівному і твердому. Зараз тренера покличу.

Ліза поривається йти. Віка її зупиняє.

В і к а. Не треба. У мене так іноді буває. Минеться.

Л і з а. Насправді про здоров'я в нашому віці потрібно піклуватися.

В і к а. Вік? Я молода… поки красива… Ти давно в цьому притулку?

Л і з а. Третій день. Чому притулок? Пристойний будинок відпочинку. Природа, річка, ліс. Нервову систему заспокоює.

В і к а. І мій лікар про нерви базікав… Нумо, підстрахуй.

Віка обережно встає. Ліза її підтримує.

В і к а. Я - Віка. Тебе як звуть?

Л і з а. Єлизавета. Ліза.

В і к а. Лізка. Мабуть, усі мужики пристають: "Лизни у мене".

Л і з а. Ви про що?

В і к а (схопившись за поперек). Ой… Тут нормальні хлопці є?

Л і з а. До мене учора в їдальні один цікавий дідок підсів. І, уявляєте…

В і к а (перебиває). Діди - не рахуються. Допоможи до палати дійти.

Йдуть.

Л і з а. Так, бувають занудні. А цей про Леся Курбаса розповідав.

В і к а. Чого тільки не придумають… аби внучку собі… надибати.

Л і з а. Яка палата?

В і к а. П'ятнадцята.

Л і з а. Так Вас до мене підселили.

В і к а. Значить, будемо подругами.

Пішли за куліси.



ДІЯ ДРУГА


Кімната будинку відпочинку. Два ліжка, шафа, стіл, два стільці, дзеркало. Віка крутиться перед дзеркалом. Заходить Ліза з двома кульками, з яких стирчать салат, укріп і зелена цибуля.

В і к а. Де ти ходиш? Підемо увечері хлопців знімати?

Л і з а. А салат? Я думала, салат робитимемо. Мені і самій непогано.

Ліза підходить до столу і починає викладати продукти.

В і к а. Ти що, подруго? Всі як сонні мухи лазять по території від сніданку до вечері. Чоловіків мало. Ось і вирішили нас розворушити конкурсом цих салатів. Краще б дискотеку намутили.

Л і з а. А я вже почала фантазувати і закупилася.

В і к а. Які фантазії? Для перемоги потрібно знати, хто в жюрі. Якщо мужики, то їм головне щоб салат був ситний. Картоплі туди, ковбаси, майонез для гостроти, можна огірки.

Л і з а. Солоні?

В і к а. А… всі, які є.

Л і з а. Як у відро для сміття.

Віка підходить до столу, перебирає продукти.

В і к а. Бабам - поменше калорій: овочі, фрукти, зелень. (Бере ананас.) Ананас навіщо?

Л і з а. Пам'ятаєш у Северяніна – "Ананасы в шампанском"?

В і к а. Живіт здується. Я - пас.

Л і з а. Усі тільки салати зроблять, а ми дегустаторам ще і шампанське наллємо. Повинні оцінити. Поетично… Я так одного разу пила шампанське в Одесі. Він був аспірантом…

В і к а. Дала йому?

Л і з а. Ще чого. Аспірант у філософії був ніяким. Нічого йому не світило. Так… ріж капусту, а я займуся помідорами. Все мите.

В і к а. Що за бурхлива енергія? Давай поледарюємо, побазікаємо.

Л і з а. Ні. Я не можу, коли день позбавлений сенсу.

В і к а. І який сенс тобі потрібен?

Л і з а. Щось дізнатися, зробити. Подумати про щось… важливе… Ми можемо розмовляти нарізуючи салат.

В і к а. Гаразд, давай капусту.

Деякий час вони ріжуть овочі мовчки.

В і к а. Про що ж тобі дізнатися хочеться?

Л і з а. Про таємниці природи. Я - генетик.

В і к а. Навіщо?

Л і з а. Цікаво ж… Хіба тобі не цікаво?

В і к а. Ні. Мені цікаво, як трахаються італійці. Ніколи не пробувала. Кажуть фантастік, беліссімо!

Л і з а. Печаль яка. Як кицька.

В і к а. Дурна. Це ж насолода, радість, щастя! Це… духовно збагачує!

Л і з а. Без кохання? Ще скажи: "Все одно з ким".

В і к а. Зараз такі чоловіки, що… майже все одно.

Л і з а. Гірша за кицьку. Матусю, не пізно надумала?

В і к а. Сорок, це - молодість, плюс досвід.

Л і з а. Так то "сорок".

В і к а. Дурна ти.

Л і з а. Ти страшна людина. Для тебе форма важливіша за зміст.

В і к а. Яка форма такий і зміст.

Л і з а. Дикість. Ти не розумієш, про що говориш.

В і к а. Та ну тебе. Що ти в житті бачила, окрім пробірок і бібліотеки? Ти ж жінка, ти – сама природа, ти - краща частина природи. Що ти про себе знаєш?

Л і з а. Знаю… все, що потрібно.

В і к а. Ти вагінальний оргазм відчувала? Хвилями.

Л і з а. Мабуть. А ти?

В і к а. Сотні разів. Я - на шляху до ідеалу.

Віка починає їсти нарізану капусту.

Л і з а. …Навіщо? На салат не залишиться.

В і к а. Та ну їх. Все одно хтось зі своїх виграє… Я зараз маску зроблю з огірків. Омолоджує лице.

Л і з а. Зморшки - від мудрості. Навіщо ховати?

Ліза теж їсть капусту.

В і к а. Звичайно… Вигідніше бути дурепою: виглядаєш молодшою, …хлопці западають.

Л і з а. Всі на молоденьких дуреп?

В і к а. Може ти інших знаєш?

Віка бере огірок, розрізає, половину дає Лізі.

В і к а. Свій можеш з’їсти.

Л і з а. Гаразд, роби.

Віка нарізає огірок тоненькими кільцями, які накладає на обличчя спочатку Лізі потім собі.

В і к а. У мене матуся чистьоха… Навіть у голодні дев'яності перед тим, як нарізати огірки, зрізувала шкірку… Я цими шкірками лице протирала: шкода викидати… Чудова маска…

Пані стоять одна напроти одної, задерши підборіддя, щоб огірки краще трималися.

Л і з а. Віка, у тебе очі зелені, як огірки. Зараз…

Ліза із задертим підборіддям йде до шафи, дістає свою валізу, кладе на стіл, шарудить і дістає косметичку. Звідти виймає кулон на ланцюжку.

Л і з а (торжествуюче). Є! Узяла! Дарую. Датоліт - камінь любителів пригод. До твоїх очей пасує, а я кароока.

Віка бере, розглядає.

В і к а. Нічогенький. Ланцюжок золотий?

Л і з а. Ні, позолочений.

В і к а (з гримасою). Я тільки золото визнаю. А камінь… на шию…

Л і з а. Золото - штамповка! А камінь - індивідуальний. Якщо камінь твій, то він твою силу збільшує.

В і к а. Що ти мелеш? Може ти ще і у бога віриш?

Л і з а. Не вірю. При чому тут бог? У камені - сила природи.

В і к а. …Почекай.

Віка лізе у свою тумбочку, дістає флакончик парфумів і дає їх Лізі.

В і к а. Тримай. Запах ніжний. Тобі має підійти. Мені подобаються різкіші.

Ліза відкриває флакончик, нюхає.

Л і з а. …Якщо чесно, то не дуже люблю парфуми: запахи неприродні, …сильні.

В і к а. Бери трішки. Жінка має приємно пахнути.

Л і з а. Не знаю. Як на продаж себе виставляєш …як дешева лялька.

В і к а. Мене приємні запахи… надихають… від себе… від кавалера. Смердючий кавалер - це ж жах. Віддатися такому все одно, що… бути зґвалтованою. І ще, мені один красунчик сказав, що на неохайних жінок у козаків - нестояк… Парфуми - підготовка до зустрічі. Вони… підносять… Ось назбираю грошви, куплю круту тачку, бежеву сукню, духи Coco Noir і поїду відпочивати на море.

Л і з а. Заздрю людям, які все, що хочуть, можуть купити за гроші.

В і к а. Я не все можу.

Л і з а. Поки немає грошей. А будуть - купиш?

В і к а. Звичайно.

Л і з а. Заздрю. Я не можу купити… наприклад, розуміння людей.

В і к а. Що тобі люди? Ти про себе думай.

Л і з а. …Мені про людей цікавіше… про майбутнє.

В і к а. Мрійниці завжди лишаються в дурепах.

Л і з а. …Не це головне… Ось ти в машині на морі будеш щасливою?

В і к а. Так… мабуть.

Л і з а. А я найбільше боюся щастя.

В і к а. Чому?

Л і з а. Бо його обов'язково нещастя зіпсує.

В і к а. Знову дурна. Ти ж біжиш від щастя. Ти ніколи щасливою не будеш… Не розумію я тебе… Я не можу, коли чого-небудь не розумію.

Л і з а. Як же ти живеш? Завжди є щось не зрозуміле.

В і к а. Дивна ти… Так, маску можна знімати. Десять- п'ятнадцять хвилин щоденно - досить.

Жінки сідають до столу і прибирають шматочки огірків.

В і к а. Умиватися - не треба. Легкий масаж…

Віка злегенька поплескує себе по обличчю кінчиками пальців. Ліза повторює рухи за нею.

В і к а. Ось поясни мені: чого тобі хочеться від життя?

Л і з а. …Я хочу об'єднати усі біологічні науки, створити загальну біологію… Те, що я можу зробити - ніхто не зробить, Віко.

В і к а. Ну …ти даєш.

Л і з а. Самоорганізація - той механізм, який є у живої і неживої природи. Він і буде інструментом об'єднання усіх наук: від мікро до макрорівня… Через кілька років я створю струнку біологічну систему.

В і к а. Лізко, ти в науку свою ховаєшся від життя.

Л і з а. Ні, ні. Все не так. Це - різне.

В і к а. Насамперед тобі не завадило б розібратися з чого зроблені хлопчики та дівчатка.

Л і з а. Може, ти мене просвітиш?

В і к а. Хлопці - дýрні, влаштовані просто, як собаки: бачить хороше м'ясо і відразу у його слиновиділення, відразу біжить палку кинути.

Л і з а. А дівчата?

В і к а. Як розумні кішки. Хлопці роблять завжди те, що дівчата скажуть. Уся мораль, етика і естетика у дівчат. У хлопців тільки етика мордобою, війни.

Л і з а. І естетика пошани прекрасної пані.

В і к а. Тому, що дівчата у своєму розвитку вищі за хлопчиськів.

Л і з а. Так… У чомусь ти маєш рацію. Іноді попадаються - нічого. Але рідко.

В і к а. Ду-у-у-уже.

У Лізи дзвонить мобільний телефон. Вона здивована.

Л і з а. Так… Ти?... А казав, що роботи на тиждень… Звичайно, добре… Давай. Коли?... Негайно?... Знаю… Так… Зустрічай.

Ліза щаслива відключає телефон. Віка спохмурніла. Ліза гасає по кімнаті, збираючись на побачення.

Л і з а. Це мій з'явився.

В і к а. Коханець?

Л і з а. Так.

В і к а. Щастить же.

Л і з а. Я йду. Уся ніч - твоя. Може й тобі поталанить.

В і к а. Ага. Наших дідуганів заморишся розкочегарювати. Потім заснуть… на півдороги.

Л і з а. Все, біжу.

В і к а. Душ би прийняла. Л і з а. Він зняв номер з душем.

Ліза втікає.

В і к а. …Хоч вий… Ні, якщо я сьогодні не знайду хлопа… то мені капець.

Віка йде зі сцени. Чутно як вона ввімкнула душ.



ДІЯ ТРЕТЯ


День. Кімната Лізи та Віки. Чутно шелест дощу за вікном. У Лізи голова замотана рушником. Вона засмучена. Заходить весела Віка.

Л і з а. Ти де ночувала?

В і к а. Такого козака зняла, о-о-о-ой! Твій кулончик допоміг.

Гладить рукою подарунок Лізи, підскакує і цілує її. В і к а. Ти чого кисла? Л і з а. Я бездара… нічого не зробила… мало що розумію. Мені усе життя не таланить. У школі з колоди впала. В університеті завжди нещасливі квитки. Стала навіженою тіткою. Навіть кицьку заводити не хочеться. З хлопцями ніколи не щастило. Тільки в книжках читала. Зі своїм посварилася. Козел.

В і к а. Усі вони козли. А мій сьогодні так буцався-а-а-а-а. Уміло. Так що у тебе з твоїм?

Л і з а. …Коли я була у ванній, він запалив ароматичні свічки.

В і к а. Ай, красунчик!

Л і з а. Душно, …нестерпно. Каже: "Це ж інші - іланг". Поки провітрювали, стало холодно. Дивлюся, він вже не радісний: "Я ледве вирвався, а ти чіпляєшся". Цікаво, знав же, що я не переношу цей сморід.

В і к а. Ну дурепа.

Л і з а. …Обізвав мене "холодною"… Пішла я. (Ліза тре пальцями скроні.) Накапай мені валеріанки.

В і к а. До біса. Краще коньячку. (Дістає з тумбочки пляшку і чарку, наливає, дає Лізі.) Давай, подруго.

Л і з а. А ти?

В і к а. Давай разом.

Віка дістає ще одну чарку, наливає й собі. Вони цокаються і випивають.

Л і з а. Я без валеріанки божевільною б стала.

В і к а. …Хочеш, я тобі свого дам на день.

Л і з а. Навіщо мені чужий чоловік?

В і к а. Твоїм стане… на день. Навчить тебе уму-розуму.

Л і з а. За день навіть не звикнеш… А ти як же?

В і к а. А… переб'юся. Не маленька.

Л і з а. …Не хочу. Ще закохається… Посваримося із-за нього.

В і к а. Закохається? Не сміши… (Зрозуміла свою нетактовність.) Хіба що для різноманітності… для контрасту зі мною.

Л і з а. Що, в мене вже і закохатися не можна? (Схлипує.) Лахудра… така…

В і к а. Не реви. Лаятися не будемо. Заберу і все.

Л і з а. І дременете… разом. А я знову одна… Не треба мені таке щастя.

В і к а. Та пожартувала я.

Л і з а. Паскудний жарт.

В і к а. Зі своїм ще помиришся.

Л і з а. …Не знаю. Ти як свого надибала?

В і к а. Класично - у барі. Сидів, сумував над чарочкою.
- Ви дозволите?
- Хіба мало вільних столиків?
- Мені незручно так пізно у барі одній. Я Вас не турбуватиму. Вип'ю і піду.
- Чого ж Ви одна?
…І так далі.

Л і з а. Спритно… Я б так не зуміла.

В і к а. Вчися… Відразу як побачила його, зрозуміла що… козак достойний… Потім ще… у нього шрам на спині, як від ножа. Я ледь не очманіла. Сказав, що на сплаві в Карпатах… якась фігня зірвалася.

Ліза ціпеніє.

В і к а. Ти чого, подруго, заснула? (Торсає Лізу.) Може ще коньячку? Очуняти.

Л і з а. …Він усім про Карпати бреше. Це дійсно від ножа. Бився колись.

В і к а (відійшовши до столу). …Це твій, чи що?

Л і з а. …Мій… Ти файна - пішла з першим стрічним.

В і к а. І що?

Л і з а (плаче). Як ти могла?

Ліза швидко йде до Віки, яка забігає за стіл. Так і розмовляють: наздоганяючи-втікаючи.

В і к а. Чого ти?

Л і з а. Як? Він не твій!

В і к а. Я ж не знала!

Л і з а. А що, незрозуміло, що чийсь? Не хлопчик! Мужичара, козлище таке!

В і к а. Я на обід запізнюся!

Віка вибігає з кімнати. Ліза їй услід кидає рушник, яким була замотана голова. Рушник летить безглуздо і падає на підлогу навіть не долетівши до дверей. Ліза плаче, впавши на ліжко.



ДІЯ ЧЕТВЕРТА


Вечір. Кімната Лізи і Віки. Вони сидять напружено, дивлячись одна на одну: Ліза на ліжку, Віка на стільці біля столу.

В і к а. Він тобі треба?

Л і з а. …Не знаю.

В і к а. Якщо не треба, я заберу.

Л і з а. А якщо треба - залишиш?

В і к а. …Заберу.

Л і з а. Змія… Все одно потім кинеш.

В і к а. Підбереш.

Л і з а. Нізащо. Задарма таке лайно не треба.

В і к а. …Так я беру? Він же тебе зрадив.

Л і з а. …Бери.

Віка підходить, обіймає Лізу.

В і к а. Плюнь. Ти баба розумна, знайдеш ще кращого.

Л і з а. Не боїшся, що він тебе покине раніше?

В і к а. Такими як я не розкидаються.

Л і з а. Він тебе вже покинув, дурна. Телефонував, коли ти гуляла.

В і к а. Заздриш, суко!

Л і з а. Можеш перевірити. Зателефонуй - він скаже, що зараз зайнятий.

Віка підбігає, подушкою б'є Лізу, валить на ліжко і душить її.

Л і з а (кричить). Дурепа! Я вигадала!

Віка відпускає Лізу і зла злізає з неї.

В і к а. Якщо йому щось… задушу.

Л і з а. Ідіотка. На біса мені така любов… А ще подруга.

В і к а. Ти віриш в жіночу дружбу?

Л і з а. …Нудно як… До тебе я добре відпочивала… І за горло ніхто не хапав. Чим це він тебе так приворожив? …Чи справа не в нім, а в тобі?

В і к а. Плювати в кому.

Л і з а. Ти - скажена корова просто.

В і к а. Не ображай.

Л і з а. Навіть не думаю… Аналізую… Мені з вами точно не по дорозі… Я, мабуть, поїду сьогодні.

В і к а. Мене злякалася, чи що?

Л і з а. Ти взагалі… як не людина.

В і к а. А якщо я полюбила?

Л і з а. Так що - убити можна? Подругу? Із-за любові.

В і к а. Ніхто тебе не вбивав. Врізала раз.

Л і з а. …Гаразд.

Ліза дістає з шафи валізу і починає збирати речі. Віка відбирає валізу, ховає за спину. Частина речей вивалюється.

В і к а. Залишайся. Я тебе не чіпатиму.

Л і з а. Не-хо-чу!

В і к а. Знаю: до нього попрешся.

Л і з а (здогадується). Ось чому не відпускаєш.

Ліза намагається відібрати валізу. Віка не дає, відбиваючись однією рукою. Останні речі вивалюються з валізи. Віка кидає її - порожню і двома руками сильно штовхає Лізу так, що та падає біля ліжка. Жінки переходять на крик.

Л і з а. Ти тільки про себе думаєш. А я? А якщо я його теж люблю?

В і к а. Чому я про інших маю думати… у любові?

Л і з а. На те і є мізки… Про дітей, про батьків, про інших дружин, коханок!

В і к а. Сама говорила, що такий тобі не потрібний!

Л і з а. Не потрібний! …Я про тебе зараз говорю, дурепа! …Ти пропадеш так!

В і к а. Може краще до старості без любові жити? Обережненько!

Л і з а. Ти не одна! Поруч інші люди є! Ти це враховуй!

В і к а. Ти всіх по собі не рівняй! Я - інша!

Крик вщухає.

Л і з а. …Ти - глуха… егоїстка… Дарма всі мої слова.

В і к а. Егоїстка. Слова - дарма. Я - люблю.

Ліза встає, збирає розкидані речі і укладає їх в шафу.

Л і з а. …Ти марно намагаєшся мене гнобити. Не вийде. Я - вільна. І від тебе, і від нього, і від усіх… Колись керівник мене обдурив: в обличчя сказав одне, а відвернувшись зробив інше. Я взагалі-то миролюбна. А тут уперше в житті вибухнула. Таке нахабство. Скандал влаштувала, сказала все, що думаю. Після цього я себе навіть стала поважати.

В і к а. А він що?

Л і з а. Притих… Я роботу все одно кинула через півроку. Ніяк не звикну працювати з тварюками.

В і к а. Співчуваю.

Л і з а. …Ти собі поспівчувай… Я, ти, він - робимо що хочемо. Ніхто іншій завадити не може. Хіба тільки убити… Я нікого вбивати не буду… Ти мене зможеш убити із-за нього?

В і к а. Здуріла, чи що?

Л і з а. …Ти мені - не подруга. Він - більше не коханець… Я завтра вранці від'їжджаю… А зараз - спати. Не заважай.

Ліза лягає в ліжко, згорнувшись калачиком. Натягує на себе ковдру.



ДІЯ П'ЯТА


Ранок. Кімната Лізи і Віки. Ліза спить. Заходить Віка зі своєю валізою і з великим різнокольоровим конвертом формату А4. Вона кидає конверт на своє ліжко, відкриває шафу і ставить туди валізу. Від шереху Ліза прокидається.

Л і з а. Ти також від'їжджаєш?

В і к а. Ні. Я приїхала.

Л і з а. Звідки?

Віка подушку зі свого ліжка з усієї сили кидає на підлогу.

В і к а. Він поїхав, гад.

Л і з а. Так… все правильно.

В і к а (кричить). Що правильно? (Підскакує до Лізи.) Ти йому щось наплела?

Л і з а. Та заспокойся. Він з ранку вже на роботі. Тому вчора поїхав… увечері… може, вдень навіть. Ти з ним домовлялася?

В і к а. Ні.

Л і з а. А телефон узяла?

Віка риється в сумочці. Дістає клаптик паперу.

В і к а. Є!

Л і з а. Телефонуй. Запитаєш, як доїхав.

В і к а (телефонує). …Абонент поза зоною досяжності.

Л і з а. Буває. У них офіс у бетонній свічці.

В і к а (зло). Ти точно йому не телефонувала?

Л і з а. Ні. Я ж спала. Телефонуй ще. Може каву п'є на балконі.

В і к а (телефонує). …Абонент поза зоною досяжності.

Л і з а. …Номер покажи. Може, набрехав.

Віка, повагавшись, дає папірець Лізі.

Л і з а. …Ніби правильний… Останні цифри - двадцять сім, а не тридцять сім.

Віка набирає новий номер.

В і к а. …Нумо… (У слухавку.) Привіт, як дібрався?... Як хто? Віка… Ну щасливо. (Вимикає телефон.)

Л і з а. Він?

В і к а. Так.

Л і з а. І що?

В і к а. Зв'язок пропадає. Зателефонує пізніше.

Л і з а. Ну… чекай.

В і к а. …Я… вибач, я іноді буваю… жорсткою.

Л і з а. Та ну тебе.

В і к а. Ти так легко з ним розлучаєшся.

Л і з а. …Навіщо тобі знать: легко чи ні.

В і к а. Навіть мені допомагаєш.

Л і з а. Не важливо, подруго. Все не встигнути.

В і к а. Чому?

Л і з а. Життя коротке. Бог з ним. Мені ніхто не обіцяв щастя… Давай і ми каву поп'ємо. Розчинну, з пакетиків. Згадаємо радянську радість. Дефіцитну.

Ліза дістає з тумбочки кип'ятильник, в дві склянки на столі наливає воду з пластикової пляшки, засовує в склянку кип'ятильник і вставляє штепсель в розетку. У Лізи дзвонить мобільний.

Л і з а. Алло… Ти?... Більше мені не телефонуй… Забудь мене… Я зайнята. Бувай. Прощай. (Відключає телефон.)

В і к а. Він?

Л і з а. Так.

В і к а. І що?

Л і з а. …Не важливо. Для мене його немає.

Вода в склянці кипить щосили. Ліза не помічає. Віка переставляє кип'ятильник в іншу склянку.

В і к а. Лізко, а коли це останній шанс?

Л і з а. У мене?

В і к а. У мене.

Л і з а. …Одружуйся.

В і к а. Мені матуся казала: "Якщо дівка до тридцяти заміж не сходила, то стає з душком".

Л і з а. З яким душком?

В і к а. …З нехорошим.

Л і з а. Ти на незайману не схожа.

В і к а. Дурна, я про одруження, а не просто так.

У Лізи дзвонить мобільний.

Л і з а. Не буду.

В і к а (з надією). Може, не він?

Л і з а (подивившись на слухавку). Він.

Вода в другій склянці закипіла. Ліза вимикає кип'ятильник і заварює каву з пакетиків. Мобільний все дзвонить.

Л і з а. Хочеш, ти поговори з ним.

В і к а. …Не хочу.

Телефон замовкає.

Л і з а. Нарешті.

Ліза запрошує жестом Віку.

Л і з а . Давай. Поп'ємо спокійно.

Віка бере свою склянку. Мовчки п'ють каву. У Лізи знову дзвонить мобільний.

Л і з а. Та ну його. (Відключає мобільний взагалі.)

В і к а. …Що ж він мені не дзвонить, сука.

Л і з а. …Нікуди не подінеться… Ти його вже один раз приголубила. Пришвендяє як миленький… Сама мені про чоловіків розповідала. Пам'ятаєш?

Лунає стук у двері. Чоловічий голос: "Відкрийте".

В і к а і Л і з а (одночасно). Він.

Пані говорять пошепки.

Л і з а. Ти йому говорила, де живеш.

В і к а. Забула… може. А ти?

Л і з а. Не пам'ятаю.

Знову стукають в двері. Той же голос: "Це я".

В і к а. Лізко, ховайся в шафу.

Л і з а. Навіщо?

В і к а. Дай поговорити з людиною, зараза.

Л і з а. А коли він до мене прийшов? Тоді - тобі в шафу.

Віка навшпиньках, швидко підходить до дверей і говорить голосом бабусі.

В і к а. А вони усі поїхали. Немає їх. Я б Вам відчинила, парубче, але боюся.

Чоловічий голос: "Ну, вибачте". Віка прислухається.

В і к а. …Пішов.

Віка повертається до Лізи, обіймає її.

В і к а. Лізунчик, я його так люблю, так люблю! Нехай він буде мій.

Л і з а. Твій. Вирішили ж.

Віка розтискає обійми, йде, сідає на своє ліжко.

В і к а. Лізко, я боюся тебе. Ти - занадто розумна.

Л і з а. Ти теж не дурна. А до твого шарму мені далеко… Чоловікам цяцьки подобаються, а не думки. Кожен з них і так розумник. Розумна жінка поруч - як сраці фіранка… Мене такі не цікавлять… Сумно.

Ліза раптом схлипує.

В і к а. Ти чого?

Л і з а. …Нічого.

Віка звертає увагу на конверт, який принесла вранці.

В і к а. Забула, тобі лист.

Передає його Лізі. Та розкриває конверта, дістає лист, читає.

Л і з а (сумно). …Клас! Отримала грант на рік роботи в Інституті Складних систем. Тепер із загальною біологією справи підуть швидше: там такі фахівці.

В і к а. А де інститут?

Л і з а. У Парижі.

В і к а. Щастить же деяким.

З а в і с а


(весна 2013)


П’єса відмічена:

⇑
Вгору


При повному або частковому використанні матеріалів сайту «Синергетик», посилання на авторів і сайт обов’язкове. У випадку публікації в інтернеті обов’язкове активне гіперпосилання на http://synergist.kiev.ua
synergist.kiev.ua © 2010 - 2022